Жертви різанини в Sharpeville 1960 року вимагають компенсацій від держави

Що сталося

21 березня 1960 року жителі містечка Sharpeville, розташованого приблизно за 40 миль на південь від Йоганнесбурга в промисловому районі Vaal Triangle, зібралися на мирний протест проти pass laws — законів, що змушували «Black, Indian and Coloured» південноафриканців постійно носити документи з відомостями про дозволені місця перебування. Акції були однією з численних демонстрацій, організованих Pan Africanist Congress, утвореним відокремленням від African National Congress.

За свідченням одного з учасників акції, тоді 20-річного фабричного працівника Abraham Mofokeng, натовп співав і поводив себе мирно. Без попередження поліція відкрила вогонь по присутніх; у підсумку принаймні 91 людина загинула, а 238 отримали поранення. Під час втечі Мofokeng був поранений: куля застрягла у його хребті і лишається там донині.

У післявоєнні дні поліція заперечувала, що застосувала надмірну силу, і стверджувала, ніби демонстранти кидали каміння в офіцерів. Місцевий командир поліції, Col J Pienaar, пізніше повідомив, що не знав точно, скількох було поранено, і говорив про пошкоджений каменем автомобіль; такі твердження були оприлюднені в Guardian наступного дня після різанини.

Чому це відбувається

Позов, поданий «в четвер», ініційований трьома постраждалими або їхніми родинами, які тепер вимагають матеріальної компенсації за трагічні події 1960 року. Ініціатива підтримується місцевою юридичною командою Lawyers For Human Rights разом із британською фірмою Leigh Day; за словами Daniel Leader з Leigh Day, позивачі сподіваються на суму близько 500,000 rand кожен (приблизно £23,000).

Один із ключових юридичних аргументів стосується закону, прийнятого білою меншістю в липні 1961 року: він надавав індемнітет уряду й особам, які діяли від його імені, за дії, здійснені «добросовісно» для запобігання або придушення внутрішнього безладу, і набував чинності ретроспективно з дати різанини. Юристи позивачів стверджують, що цей закон є неконституційним.

Слід також враховувати ширший контекст: останніми роками в ПАР спостерігається хвиля позовів, пов'язаних із злочинами епохи апартеїду. У січні 2025 року 25 потерпілих і родичів подали позов за невиконання урядом доручень про переслідування, переданих Truth and Reconciliation Commission; у травні президент Cyril Ramaphosa оголосив про судове розслідування щодо можливого політичного втручання, яке все ще триває.

Як це вплине

Якщо суд визнає позов позивачів обґрунтованим, це може відкрити шлях для десятків інших вимог проти держави за події епохи апартеїду. У матеріальному вимірі кожен із трьох тестових позивачів прагне до одноразової виплати близько 500,000 rand; успіх справи може створити прецедент для аналогічних позовів.

Крім фінансової складової, рішення матиме символічне й юридичне значення: воно оцінюватиме чинність закону 1961 року про індемнітет і вкаже, чи може такий акт минулої влади залишатися бар'єром для відшкодувань сьогодні. Водночас юристи й активісти підкреснюють, що питання компенсації зачіпає також втрату землі, економічне відчуження й наслідки в освіті та працевлаштуванні.

Для окремих позивачів наслідки мають дуже практичний характер. Abraham Mofokeng, який нині 86 років і живе в Sharpeville, розповідає про постійні проблеми зі здоров'ям і фінансовими труднощами; він уже отримав одноразову виплату 30,000 rand після висновків TRC у 2003 році, тоді як TRC рекомендувала річні репарації приблизно по 20,000 rand протягом шести років.

Що далі

Станом на зараз представники міністерства юстиції Південної Африки не відповіли на запит щодо справи про компенсації за Sharpeville. Судовий процес і пов'язані апеляції можуть тривати роками, і точні строки наразі невідомі з огляду на складність конституційних питань.

Якщо суд піде на скасування індемнітету або знайде його неконституційним, це може підштовхнути інші групи постраждалих від апартеїду до подання власних позовів. Якщо ж суд підтвердить чинність закону 1961 року, це може закрити один із шляхів для отримання відшкодувань від держави.

Невирішеними залишаються також питання повноти компенсацій: як зазначають представники громад, для постраждалих компенсація має включати не лише грошову виплату, а й відновлення втраченого доступу до землі та економічних можливостей, що є частиною ширшої шкоди від системи апартеїду. Юридичні та політичні наслідки цієї справи вплетені в довшу історію прагнень до відновлення справедливості в Південній Африці.