Джон Мейнард Кейнс: економіст, до якого уряди звертаються під час криз

Нова п’єса Джеймса Ґрема «Рівень життя» присвячена Джону Мейнарду Кейнсу — одному з найвпливовіших економістів ХХ століття. Постановка триває в лондонському Theatre Royal Haymarket до 12 грудня.

Кейнс поєднував державну службу, економічні дослідження та інтерес до мистецтва. У 1918 році, працюючи в британському казначействі, він вирушив до Франції на аукціон із майна студії Едґара Деґа і переконав канцлера казначейства виділити £20 000 на придбання робіт для Національної галереї.

Економіка як засіб для кращого життя

П’єса показує Кейнса не лише як автора статистичних моделей. Він вважав, що економічне зростання має давати людям більше вільного часу, а не лише збільшувати накопичення багатства. У праці «Економічні можливості для наших онуків» він передбачав значне скорочення робочого тижня після розв’язання головних економічних проблем.

Кейнс виріс у заможній академічній родині, навчався в Ітоні та Кембриджі, а після університету спілкувався з представниками Bloomsbury Group, серед яких були Вірджинія Вулф, Літтон Стрейчі та Дункан Ґрант. У 1925 році він одружився з російською балериною Лідією Лопоковою.

Кейнс і Фрідріх Гаєк

Однією з центральних тем п’єси є суперечка Кейнса з австрійським економістом Фрідріхом Гаєком. Гаєк покладався на здатність вільних ринків самостійно відновлювати рівновагу, тоді як Кейнс вважав, що без державного втручання високе безробіття може тривати невизначено довго.

Цю позицію Кейнс розвинув у «Загальній теорії зайнятості, відсотка і грошей». Після Другої світової війни його підхід вплинув на політику урядів, які намагалися підтримувати попит і повну зайнятість.

Від стагфляції до фінансової кризи

До середини 1970-х років кейнсіанські ідеї втратили популярність на тлі одночасного зростання інфляції та слабкого економічного зростання. Політична перевага перейшла до нового правого руху, пов’язаного з Марґарет Тетчер і Рональдом Рейґаном, а економічна політика дедалі більше орієнтувалася на ідеї Гаєка.

Після глобальної фінансової кризи 2008 року уряди знову звернулися до інструментів стимулювання економіки. У тексті також зазначено, що кейнсіанські підходи знову проявили себе під час глобальної пандемії 2020 року.